Балаклава ІІ (На землі)

- Дивись, який гарний, теплий камінь, давай заберемо його в палатку, буде замість подушки!

- Ага, тільки несе його той, хто це придумав.

Такі та подібні розмови ведуться, мабуть, щоразу, коли компанія людей вирішує відпочити не в санаторії/готелі/на квартирі, а пожити як мінімум тиждень в наметах, серед лісу, на березі моря чи ще десь, головне, щоб до цивілізації було далеко. Відпочинок "на землі", (мені дуже не подобається слово "дикарями", а замінника чомусь досі ніхто не придумав) має в собі певний колорит.

Жити на землі, це не просто спати в палатці, – це лежати на землі, їсти на землі, відпочивати на землі, посуд теж доводиться мити в майже лежачому положенні. Правду таки, мабуть, кажуть, коли говорять, що для того, щоб позбутися негативної енергії і вроків, ні, не до ворожки треба йти, а просто постояти на землі босими ногами.

А ще, лежачи на землі вночі, можна спостерігати за зоряним небом. Тільки варто при цьому мати багато заготовлених бажань, бо, як показує досвід, зірки падають дуже швидко, і чомусь не хочуть чекати, поки ти промовиш подумки: "Хочу хату, машину, яхту, багато грошей, великого кохання, справжніх друзів і… ще раз у відпустку." Якщо компанія велика, то небо можна поділити на сектори і чекати на свою власну зірку, правда, тут виникає проблема, – що робити, коли зірка в польоті перелітає з одного сектора в інший. Ну от, знов не встигли…


Перших кілька днів буде екстрім, - ну ще би, почуваєшся настільки вільним, від міста, від проблем, від телевізійних програм і опромінення монітора. А тільки природа, дерева, гори, море, і ти живеш так само природньо і просто як світ довкола тебе, а це така казка. До кінця дня четвертого починається легка ностальгія. Ні, не за містом, а за нормальним, бажано офісним, кріслом, дзеркалом на повний зріст, і красивим коктейлем з дорогого ресторану, все інше, при бажанні, можна привезти з собою.

Але, крім ностальгії за здобутками цивілізації, одночасно з'являється філософське ставлення до навколишнього світу. Виявляється, що з одного горнятка можна пити спочатку воду, потім пиво, далі вино а потім ще й каву. Починаєш думати, що спати в палатці не так вже й незручно, а денне нічогонероблення, перестає бути приводом для докорів сумління. За кілька днів перед поверненням додому, вже забуваєш, що на камінні, в принципі, дуже незручно сидіти, не кажучи про те, щоб спати і жити. Забуваєш про те, що в палатці бракує ще 10 см. вільного простору, а казанок як завжди брудний.

А потім буде повернення додому. І буде місто, яке зустріне і раптом нагадає про все, від чого тікав там, на природі, там, де ти настільки близький до щастя. І транспорт, якось дивно дратуватимуть своїм шумом, а люди просто вбиватимуть своєю заклопотаністю і необґрунтованою дратівливістю. І тоді так захочеться знову назад, туди де можна жити на землі, дивитися як падають зорі, їсти те, що ти сам приготував, пити по-гуцульски з одного горнятка, ходити весь час в одній і тій самій улюбленій старій футболці і спати… на землі.