Монастир в Підкамені

Селище Підкамінь розташоване неподалік від м. Броди на Львівщині. Назва походить від величезного каменя пісковикового, який височить на горі. Ця неповторна пам’ятка природи - свідчення того, що 15-20 млн. років тому на цьому місці було дно моря. В землі дотепер часто віднаходять морські мушлі. Недалеко від каменя є печери, де, за свідченнями археологів, жили люди ще кам’яного віку. Пізніше одна з печер служила підземним храмом, інша була келією.

1612 р. у Підкамені розпочато будівництво римо-католицького домініканського монастиря. Урочисте посвячення величного храму відбулося 15 травня 1695 року. Поруч виросли будівлі монастиря, оточені мурами заввишки 4-6 м, які в плані нагадують зорю. По кутах вибудовано круглі вежі. Автором плану оборонних стін та численних підземних укриттів був відомий військовий інженер Христофор Дальке (його ім‘я тісно пов‘язане з Кам‘янцем-Подільським). На території монастиря зберігся колодязь глибиною ~ 100 м.

В подвір‘ї височить на постаменті коринтська колона з фігурою Богоматері, вилитої з міді та позолоченої. Позолота статуї самовідновилася в др. пол. 90-х рр. XX cт., коли розпочалася відбудова монастиря.

Період розквіту Підкамінської обителі припадає на XVIII ст. Саме тоді різко зростає кількість паломництв до святині. Важливою подією для монахів була коронація ікони Богородиці, яку віддавна почитали як чудотворну. 1725 р. папа Венедикт XIII прислав для неї з Риму золоті освячені корони. Загальна кількість всіх учасників свята досягла 200 тис.(!) осіб. Особливу атмосферу підкреслювали військові прапори та сальви з 56 гармат.

1746 року при Підкамінському монастирі було відкрито генеральні студії, де отримували вищу теологічну освіту, діяла мистецька школа. Ще в серед. XVII ст. ченці заснували лічницю та притулок для вбогих, працювала аптека. Однак 12 серпня 1769 р., через епідемію чуми, монастирську браму зачинено.

Хоча монастирський комплекс за розташуванням та характером укріплень був міцною фортецею, все ж могутні мури не змогли захистити обитель. Труднощі спіткали ченців після першого поділу Речі Посполитої (1772) та приєднання Галичини до австрійської корони. Відразу після оголошення декрету нового уряду про ліквідацію монастирів розпочалися заходи, спрямовані на закриття обителі: конфісковано зброю, коштовності, відібрано частину земельних угідь. Лише смерть цісаря Йосифа II врятувала монастир від остаточного закриття. Однак, незважаючи на всі намагання духовенства, святиня у Підкамені вже не змогла досягти розквіту, яким втішалася у XVIII ст., а згодом почала занепадати.

Під час першої світової війни обитель зазнала значних втрат та руйнацій. Внаслідок артилерійських обстрілів згорів дах монастиря та храму, завалилася верхня частина вежі. Вогонь знищив цінну бібліотеку та архів. Не встигли монахи відновити зруйноване, як розпочалася друга світова війна. Проте найстрашнішим етапом в історії святині став радянський час. Влада організувала на території обителі спершу в’язницю, опісля – психоневрологічний диспансер закритого типу. Головний храм було перетворено на конюшню та гараж. Значну частину оборонного муру розібрали для потреб інтернату. В одній із каплиць зберігали збіжжя, в іншій – мінеральні добрива.

Місце, де вчора процвітало духовне життя, сьогодні перетворилося на руїну: розвалені мури, купи цегли та сміття. З року в рік Підкамінська святиня руйнувалася дедалі більше. Лише 1997 р. сакральні споруди та частину келій передано монахам Студійського уставу УГКЦ.

Святоуспенська Унівська Лавра