Балаклава ІІІ (Мріяти про море)

Їхати в метро, побачити рекламу, на котрій зображено мушлю на піску і зрозуміти як сильно хочеш на море.

Довго їхати поїздом в Сімферополь, і не звертати увагу на тепле пиво, гамірних сусідів в вагоні і спеку, добиратися до Балаклави і на причалі розуміти, що чекав цього цілий рік.

Плавати на поромі і годувати бакланів хлібом, розкласти намет поблизу мису Айя і, і після першої вечері біля вогнища зрозуміти, що почався найкращий період року, - відпустка.


Період, коли можна цілими днями нічого не робити, і не відчувати за це докорів сумління. Купатися, засмагати, зранку пити каву з згущеним молоком, а ввечері вино. Вчитися пірнати і плавати під водою, засмагати, збирати камінці і мушлі, ловити крабів і навіть намагатися приготувати їх на багатті. А ще ходити в гори і робити багато фотографій. Їсти мідій, придумувати назви яхтам, а ще вигадувати історії від чого походять назви Фіолент, Херсонес, Пантікапей і Ольвія. Спостерігати за заходом сонця і думати, що тепер за аналогією до фільму «Достукатися до небес» можна спокійно помирати, з ангелами буде про що поговорити.

Вночі лежачи на землі, дивитися на зоряне небо, на котрому видно Чумацький шлях, і де одна за одною падають зірки. Засинати під шум прибою і думати, що завтра буде тільки ще краще.

І от чомусь серед зими море почне снитися, в такі дні, чомусь здається, що я мала народитися десь біля моря, десь в Греції на приклад :) А поки що залишається хіба запхати ноги в миску з водою, слухати The Kooks «Seaside» і мріяти, переглядаючи фотографії з попередньої поїздки.

Балаклава ІІ (На землі)

- Дивись, який гарний, теплий камінь, давай заберемо його в палатку, буде замість подушки!

- Ага, тільки несе його той, хто це придумав.

Такі та подібні розмови ведуться, мабуть, щоразу, коли компанія людей вирішує відпочити не в санаторії/готелі/на квартирі, а пожити як мінімум тиждень в наметах, серед лісу, на березі моря чи ще десь, головне, щоб до цивілізації було далеко. Відпочинок "на землі", (мені дуже не подобається слово "дикарями", а замінника чомусь досі ніхто не придумав) має в собі певний колорит.

Жити на землі, це не просто спати в палатці, – це лежати на землі, їсти на землі, відпочивати на землі, посуд теж доводиться мити в майже лежачому положенні. Правду таки, мабуть, кажуть, коли говорять, що для того, щоб позбутися негативної енергії і вроків, ні, не до ворожки треба йти, а просто постояти на землі босими ногами.

А ще, лежачи на землі вночі, можна спостерігати за зоряним небом. Тільки варто при цьому мати багато заготовлених бажань, бо, як показує досвід, зірки падають дуже швидко, і чомусь не хочуть чекати, поки ти промовиш подумки: "Хочу хату, машину, яхту, багато грошей, великого кохання, справжніх друзів і… ще раз у відпустку." Якщо компанія велика, то небо можна поділити на сектори і чекати на свою власну зірку, правда, тут виникає проблема, – що робити, коли зірка в польоті перелітає з одного сектора в інший. Ну от, знов не встигли…


Перших кілька днів буде екстрім, - ну ще би, почуваєшся настільки вільним, від міста, від проблем, від телевізійних програм і опромінення монітора. А тільки природа, дерева, гори, море, і ти живеш так само природньо і просто як світ довкола тебе, а це така казка. До кінця дня четвертого починається легка ностальгія. Ні, не за містом, а за нормальним, бажано офісним, кріслом, дзеркалом на повний зріст, і красивим коктейлем з дорогого ресторану, все інше, при бажанні, можна привезти з собою.

Але, крім ностальгії за здобутками цивілізації, одночасно з'являється філософське ставлення до навколишнього світу. Виявляється, що з одного горнятка можна пити спочатку воду, потім пиво, далі вино а потім ще й каву. Починаєш думати, що спати в палатці не так вже й незручно, а денне нічогонероблення, перестає бути приводом для докорів сумління. За кілька днів перед поверненням додому, вже забуваєш, що на камінні, в принципі, дуже незручно сидіти, не кажучи про те, щоб спати і жити. Забуваєш про те, що в палатці бракує ще 10 см. вільного простору, а казанок як завжди брудний.

А потім буде повернення додому. І буде місто, яке зустріне і раптом нагадає про все, від чого тікав там, на природі, там, де ти настільки близький до щастя. І транспорт, якось дивно дратуватимуть своїм шумом, а люди просто вбиватимуть своєю заклопотаністю і необґрунтованою дратівливістю. І тоді так захочеться знову назад, туди де можна жити на землі, дивитися як падають зорі, їсти те, що ти сам приготував, пити по-гуцульски з одного горнятка, ходити весь час в одній і тій самій улюбленій старій футболці і спати… на землі.

Балаклава І

Неповторна Балаклавська бухта, оточена горами, з давніх часів приваблювала людину як зручне місце для поселення. А унікальної краси миси Айя та Фіолент, що немов обрамлюють з моря бухту, додають мальовничості та унікальності...

Сімболон, Сіболон-Лімне, Сюмболон (бухта символів, ознак) - прадавня назва Балаклавської бухти, зафіксована знаменитим давньогрецьким істориком і географом Страбоном у його праці „Географія”.

Береги Балаклавської бухти були населені з найдавніших часів. Припускають, що Гомер описав цю бухту в 10-й пісні „Одісеї”.

Як з’ясували дослідження, в V ст. до н.е. на берегах цієї дивної бухти греки заснували населений пункт, що послужив початком сучасній Балаклаві. У середні століття назва міста погоджувалася з тюркськими словами "балик"-риба й "юве"-гніздо, що у вільному перекладі можна прийняти як "рибний кіш", тобто - багате рибою місце.

З другої половини XX століття до відомих таємниць і загадок балаклавської землі додалися нові, ще більш грандіозні за масштабами. Справа в тому, що тут в 1957-1961 рр., у період "холодної війни" у надрах гірського масиву на західному березі бухти був створений величезний підземно-морський завод для ремонту, укриття й спорядження підводних човнів Чорноморського флоту.

7 чудес України