Замок в Старому Селі

Старе Село Пустомитівського району розташоване за декілька кілометрів від Львова. Поселення на цьому місці, вздовж потоків Черепинка та Давидівка, існувало ще за княжої доби. Засноване онуком Ярослава Мудрого, князем Давидом Ігоровичем, звалося воно тоді Черепинськом, Черепинкою, а згодом Череповом. Унаслідок князівських міжусобиць, на які щедрою була історія того часу, село зруйнували, й 1448 р. колишній Черепов уперше згадують уже як Старе Село. 

А року 1642-го, згідно з датуванням Антона Шнайдера, Владислав Домінік, князь Острозький і Заславський, заклав у селі замок-фортецю, вже 1648 р. дощенту знищену повстанцями Богдана Хмельницького. В свою чергу популяризатор історії Східної Галичини В. Лозинський датує будівництво 1654 р.

Втім, чи піднімав пан Заславський фортецю з руїн, а чи було зведено її року 1654-го, вже незабаром твердиня сповна виправдала себе. 1655 р. під час другого походу Хмельницького на Львів разом із московським воєводою Васілієм Бутурліним фортеця витримала облогу козацьких загонів. А 1672 р., прямуючи на Львів, також безуспішно обклали її турецькі війська. На узгір’ї, за сучасною залізничною станцією Старого Села, є два грубі липові пні. Кажуть, залишили їх на згадку про татарського ватажка, убитого під час тієї облоги на цьому місці пострілом із замку.

Фортеця витримала дві облоги у XVII ст., але штурм її триває, а штурмує її час.

Після звитяжних для себе років твердиня переходила з рук у руки. В XIX ст. тут варили пиво й курили вино, та настав час і фортецю зовсім покинули. Самого замку вже не існує. Ті декілька напівзруйнованих будівель, що туляться зсередини до фортечних мурів, – пізнішого походження. Із шести веж, які увінчували колись шестигранну в плані будову фортеці, нині залишилося лише три. Тоненькими цівками стікає талий весняний сніг поміж муроване каміння, точить наполегливо матеріальну його невічність. Обвалюються з веж кам’яні барокові оздоби, натомість щедро оздоблено стіни, по всій їхній довжині, травою, кущами та навіть невеличкими, наразі невеличкими, деревцями.

Наприкінці 70-х пам’ятку розпочали реставрувати, та про цей зачин свідчить щойно десяток-другий метрів муру на сході, завершеність якого на загальному тлі відразу впадає у вічі. Натомість тамтешні мешканці припасували подекуди частини пам’ятки для своїх господарських потреб як склади, барвисте сміття “прикрашає” фортецю. Крапля за краплею, весна за весною точать камінь, січуть його вітри зимові та дощі осінні, палить сонце. 

Львівська газета

Бернардинський костел

Комплекс колишнього бернардинського кляштору у Львові (зараз церква св. Андрія) - одне з наймальовничіших місць в місті

Ще на початку ХХ століття площа, на який стоїть монастир (зараз його адреса площа Соборна, 3) носила назву Бернардинської. Часи змінилися, але творіння архітектора Павла Римлянина продовжує тішити око львів'ян та туристів.

Костел-базиліку в стилі італійського (з домішками німецького) ренесансу зводили з 1600 по 1630 роки на місці свого дерев'яного попередника з XV століття. Справу, розпочату Римлянином, продовжував архітектор Прихильний, а ще будівничий монах Бернард Авелідес.

Можливо, через те, що споруда мала кількох "батьків", вона являє собою розкішний приклад мішанини стилів: суворий низ в традиціях аскетичного Павла Римлянина протиставлено багато декорованому верху споруди в стилі маньєризму. Схожі елементи знайдемо в архітектурі Північної Європи тієї доби.

Придивіться до фасаду - і побачите статуї святих бернардинського ордену, а в нішах другого ярусу - скульптурні зображення богоматері і апостолів Петра і Андрія.

Замки та храми України

Prometheus

The Prometheus Statue at Rockefeller Center in New York City is one of the most famous sculptures in the world. After the Statue of Liberty, it is perhaps the most celebrated piece of artwork in America.

Cast in bronze from the original model of the Prometheus Statue at Rockefeller Center, this Prometheus sculpture is gilded by hand in 24K gold leaf, and bears the sculptor's signature, P. Manship. To date, only four Prometheus maquettes exist, two in private collections, one in the Smithsonian Institute and one in the Minnesota Museum of Art.

For the first time, this sculpture is being made available to the art collector and connoisseur with the approval and supervision of the sculptor's son, John Manship, himself an acclaimed sculptor.

Paul Manship received the commision in January 1933 from John D. Rockefeller after presenting the Prometheus maquette to the Rockefeller Center Committee. It was part of the original design for the ambitious and quintessential Art Deco urban center built in the depths of the Depression.

In Greek mythology, Prometheus was a member of the earliest race of gods called Titans. The god Zeus plotted to destroy humanity by depriving the earth of fire. Prometheus, who had fashioned man out of clay, saved humanity by teaching man how to use fire. Thus, Prometheus became a champion of humanity and the first "sculptor" of man.

Manship's Prometheus is seen as he descends from Mount Olympus, encircled by the ring of the zodiac. Almost identical to the statue at Rockefeller Center, though diminutive in scale, this maquette captures the stylized strength and gravity-defying element of Paul Manship's creative process. It is undoubtedly a unique symbol of American art and American history.
Shining Collection

Невицький замок

Невицький замок — вперше згадується на початку XIV ст, як опорна база місцевої феодальної фронди проти королівської влади Карла Роберта Анжу. У XIV ст. замок переходить до володінь роду графів Другетів, які будують на місці дерев'яного замку кам'яний. У 1644р. під час релігійних воєн трансільванський князь Дьордь ІІ Ракоці зруйнував замок.

Високо над Ужем, на стрімкій горі, що поросла зеленим буковим гущаком, мовчазно здіймаються вищерблені часом і негодою стіни Невицького замка. Ці невмирущі свідки середньовічного лицарства увібрали в себе багатий відгомін жорстокості феодалізму, народних мук і гордості боїв проти свавілля. Той відгомін навіяв чимало легенд про Невицький замок, про його будівництво, про жорстоких володарів. Ось одна з них.
Відбив наречену в мукачівського князя володар Невицького замка Упор. Не встиг він привести молоду дружину до свого гнізда і одужати після весільного похмілля, як мукачівський князь Гара з'явився зі своїм військом під Невицьким замком, жадаючи помсти.
Упор розгубився — не очікував такого. І не знайшов кращого виходу, як запропонувати багатий викуп.
— У мене грошей досить,— сказав Гара,— Навіть більше, ніж треба. Однак у мене немає дружини. Дай своє чесне слово, що як у вас народиться дівчина, викохаєш її, а в шістнадцять літ віддаси за мене. Подумай добре, даю тобі на це день.
Думав Упор, думав і ніяк не міг зважитися на певну відповідь. Може, дати бій? Але як? У замку мало пороху і війська, мало і запасів їжі. А може, таки згодитися? Шістнадцять літ — то не день і не два. Гара за цей час може закохатися до іншої красуні, а тоді його дочку залишить у спокої. Та й десь у боях може Гара доти загинути, або навіть на полюванні...
І Упор погодився.
Через рік дружина народила йому дочку. Але під час пологів мати померла.
Минав час, підростала дочка, ставала гарною, стрункою, а про угоду з Гарою нічого не знала. Батько мовчав, не зважувався виказати свою провину. Та й смерть дружини так його засмутила, що він відмовився від розваг, світського життя і найбільше боявся втратити єдину свою радість — дочку.
А дочка росла доброю, любила челядь і її теж усі любили.
Одного разу гуляла вона коло потічка, збирала квіти і зустріла там молодого лісника. Сподобався хлопець дівчині, відтоді вони зустрічалися часто й полюбили одне одного. І не зчувся Упор, як дівчині сповнилось шістнадцять літ.
Мукачівський князь не забарився приїхати.
Дівчина й слухати не хотіла про весілля. Але батько мусив виконати свою обіцянку, закрив дочку в окрему кімнату, а сам призначив день весілля.
У лицарському залі зібралася знать Все вже готове до весільної процесії, тільки треба привести молоду. Та дівчина лиш почула кроки, кинулась через віконце у прірву.
Скелі й галявини залилися дівочою кров'ю. Пролита кров ніби завирувала, збунтувалася. І ясне небо відразу потемніло-побагровіло. Вдарив грім і розбив замок.
З того часу стоїть він у розваллі поміж товстих буків.
КОЛИБА